Версія для друку
Новини

Ми не вправі забути їх шлях, їх імена…

Напередодні Дня Перемоги у с.Клинове, до ветерана, учасника бойових дій Другої світової війни, довгожительки Мотрони Онуфріївни Стеценко завітали гості —заступник голови Голованівської райдержадміністрації Ольга Петрівна Бугаєнко, директор районного територіального центру Валентина Леонідівна Ткач та голова районної організації ветеранів україни Анатолій Федорович Лівітчук. Вони привітали Мотрону Онуфріївну з святом Перемоги та побажали їй міцного здоров’я, довгих років життя, бадьорості духу, подякували за мужність та героїзм, проявлені у воєнні роки.

Ми не вправі забути їх шлях, їх імена… Щоразу при зустрічі з учасниками Другої світової війни дивуєшся їх оптимізму, дитячій радості та душевній молодості. В очах Мотрони Онуфріївни жевріє невичерпна життєва мудрість, струджені руки – немов літописи трудової буденщини на селі, а в кожній зморшці – немов викарбовано історію радощів та печалей роду.

Мотрона Онуфріївна — дивовижна людина, яка ще молодою дівчиною пройшла суворими фронтовими дорогами від Кіровоградщини до Будапешту. Через все своє життя наша героїня пронесла найкращі людські якості та передала їх своїм нащадкам: любов до Батьківщини, вміння та бажання творити добро. У її затишній оселі все дихає теплом і щирістю. Відчувається турбота дбайливих та люблячих рук.

95 років вже прожила Мотрона Онуфріївна. Хоч і великий шлях пройдено та її життя ніколи легким не було, але на це вона ніколи і не скаржилася. Закінчила 4 класи початкової школи, а далі – тяжка праця в колгоспі. У 1944 році брала участь у боях на Першому українському фронті, а з 1945 по 1947 працювала санітаркою в Будапештському госпіталі.

Та, незважаючи на всі життєві труднощі і негаразди, в неї виросла чудова донька Марія. Вона сьогодні і доглядає стареньку бабусю, хоча саме живе в Кропивницькому. «Де б я не проживала, а мамина хата завжди була ріднішою від усіх», - ділиться з нами Марія Данилівна. Багата Мотрона Онуфріївна і онуками та правнуками. Всі приїжджають, провідують бабусю, піклуються про її здоров’я та самопочуття.

Не однією ювілейною медаллю нагороджена була наша героїня. Кожного року до 9 травня вона отримує привітання від держави, рідних, близьких, знайомих… Та це все найменше, що ми, сучасне покоління, можемо зробити для таких людей. Вони – вибороли для нас Перемогу, світле, щасливе майбутнє. Ось чому найсвятіший нинішній обов’язок нащадків – зробити все, аби ветерани , особливо інваліди, самотні вдови, хворі та немічні дідусі й бабусі, відчували і розуміли: їм було заради чого проливати кров і нести на своїх плечах тяжкі воєнні труднощі тоді, в обпалених війною 1941-1945-х…