Версія для друку
Новини

«Не плакав, не боявся, не просився…» у пам'ять про Володимира Караташа

Меморіальну дошку на честь учителя, борця за Україну, політичного в’язня, учасника Кенгірського повстання 1954 року, Українського письменника, почесного громадянина селища, людини- патріота Караташа Володимира Михайловича урочисто відкрили напередодні національних свят – Дня Державного прапора України та Дня незалежності, 21 серпня на фасаді Побузького ліцею Голованівської районної ради.

У церемонії відкриття меморіальної дошки взяли участь брат В. Караташ, голова Голованівської райдержадміністрації О. Голімбієвський, голова районної ради Б. Кучмій, заступник голови райдержадміністрації О. Бугаєнко, приватний підприємець «БудСервісМонтаж» М. Якубовський, перший заступник генерального директора ТОВ «ПФК» Д. Шевченко, депутат Голованівської районної ради Г. Комашко, начальник районного відділу освіти, молоді та спорту С. Туз, селищний голова С. Слободянюк, директор ліцею І. Позивай, учасник бойових дій на сході України І.Чабанюк вчителі, колеги, товариші, односельці, друзі…

Право відкрити меморіальну дошку Караташу Володимиру Михайловичу надали учаснику бойових дій на сході України Чабанюку Ігорю Миколайовичу. Після, всі бажаючі поклали до неї квіти.

Далі з урочистою промовою до усіх присутніх звернувся Олег Голімбієвський: «Сьогодні, напередодні великого національного свята нашої державності Дня Державного прапора та 28-ї річниці незалежності України ми разом з вами зібралися для того, щоб вшанувати пам'ять великого українця, людини-легенди, учителя, українського письменника, політичного в’язня, нашого земляка – Караташа Володимира Михайловича.

Я вдячний долі, що особисто був з цією людиною знайомий.

В травні 2015 року, коли я шукав будинок Володимира Михайловича і в пересічного громадянина спитав, де живе Караташ? Він мені відповів: «Дуже просто, їдете вулицею, і в якому дворі побачите український прапор там він і живе». Мені стало цікаво і я запитав чи багато прапорів у Побузькому? У відповідь я почув: «На нашій вулиці точно один!»

При нашій першій розмові я одразу зрозумів якою потужною енергетикою володіє ця людина. Його ясний розум, його простота, його щирість мене просто вразили. Для нього слова «українська мова», «віра» - не просто слова, це була філософія його життя. Далі я все більше і більше переконувався у тому, що напроти мене сидить велична особистість у якої кожна клітина організму є проукраїнська. Він жив Україною, тому що день у день його життя було насичене боротьбою за українську державність, за процвітання нації.

Сьогодні і ми з вами зробили маленький крок в цьому напрямку, вшановуючи таку воістину велику людину. На майбутнє було б справедливо та доречно присвоїти Побузькому ліцею ім’я Володимира Михайловича Караташа. Мені приходили неодноразово листи від педагогічного колективу та громади про це прохання, тому ми це незабаром обов’язково зробимо.

Користуючись нагодою хочу подякувати всім, хто приймав активну участь у створенні цієї меморіальної дошки, всім тим, кому небайдужа доля нашої держави та історичної пам’яті рідного краю. Велике спасибі Якубовському Миколі Петровичу, саме він був ініціатором та профінансував цю ідею.

Я глибоко переконаний, що кардинально оновлений Побузький ліцей, який скоро стане одним з кращих у Кіровоградській області з гордістю буде носити ім’я мудрого вчителя, наставника, філософа, патріота, справжнього борця за незалежність Караташа Володимира Михайловича».

Микола Якубовський у своєму виступі ще раз нагадав присутнім про таку незламну легендарну особистість як Володимир Караташ. Його вольовий дух та боротьбу за справедливість.

До урочистих промов долучився також директор Побузького ліцею Ігор Позивай. Він підтримав ідею присвоїти навчальному закладу ім’я Володимира Михайловича Караташа. Ігор Володимирович переконаний, що щоденне нагадування про долю цієї непересічної людини для учнів стане орієнтиром та гідним прикладом у житті.

Григорій Комашко також відзначив нелегке життя Володимира Караташа, наголосивши на тому, що при такій строкатій долі він ніколи не опускав руки, завжди йшов вперед з гордо піднятою головою, ще й надихав проукраїнською ідеєю всіх навколо.

Перед світлою пам’яттю Володимира Михайловича всі присутні схилили голови у хвилині мовчання.

Володимир Михайлович прожив 92 земних роки. Та у нашій пам’яті він залишиться навіки, як незламний борець за незалежність України, як гідний наставник для підростаючого покоління.

Легендарна постать Голованівщини відтепер щоденно з меморіальної дошки зустрічатиме та проводжатиме поглядом учнів біля порогу школи… Нагадуватиме кожному з нас, що він віддав життя, аби ми жили в мирній та квітучій Україні…

***********

Володимир Михайлович Караташ народився в с. Роздол Голованівського району в працелюбній родині, яка зазнала насильницької колективізації, розкуркулення, голодомору 1932-1933 років. На початку серпня 1941 року Володимиру Караташу було 17 років коли він став членом організації українських націоналістів. Натхненний українською ідеєю і закликами до боротьби за Україну він рішуче і впевнено крокував стежинами націоналізму.

За роки окупації німецькими військами нашої держави Володимир Михайлович разом з товаришами активізував підпільну діяльність у місцевостях: Гайсин, Умань, Теплин, Гайворон, Благовіщенське, Голованівськ. Добре знаючи мову, культуру, історію та традиції українського народу, вони відбирали людей та залучали їх до ОУН. Ними були створені й осередки в Роздолі, Лебединці, Красногірці та інших населених пунктах. Згодом Володимир Караташ був заарештований контррозвідкою та заочно засуджений до 8 років позбавлення волі. За свою життєву позицію 11 місяців перебував у Горьківській в’язниці.

1949 року Володимира було переведено до табору суворого режиму для політв’язнів до Воркути. Працював на шахті №7.

1951 в концтаборі «Речлаг» після важкого і довгого слідства був засуджений військовим трибуналом Біломорського військового округу до розстрілу «за організацію і керівництво антирадянською групою українських націоналістів», яка готувала повстання в таборі. Закованого перевезли до Вологди, де провів 5 місяців в одиночній камері смертників. Зранку до вечора, щоб розум не схибився, він ходив по камері й пошепки декламував вірші Тараса Шевченка, Івана Франка та Лесі Українки, займався фізичними вправами.

Після смерті Сталіна влада замінила розстріл 25 роками тюрми і концтаборів. Був етапований з Вологди до Казахстану в табір суворого режиму «Степлаг» селища Кенгір. Там у травні – червні 1954 р. брав активну участь у Кенгірському повстанні, про яке залишив спогади у авторській книзі “На барикадах Кенгіра”.

Звільнений 26 квітня 1956 року. Реабілітований 20 вересня 1989 року Кіровоградською облпрокуратурою.

1958 рік вступив до Одеського державного університету на факультет іноземних мов.

1963 рік – з дипломом учителя англійської мови приїхав до рідного Голованівського району. 25 років працював учителем у Побузькому.

Володимир Караташ був членом Кіровоградського обласного товариства політичних в’язнів і репресованих.

8 травня 2015 року Володимира разом з іншими ветеранами УПА було запрошено до Верховної Ради України на урочисте засідання з нагоди відзначення 70-ї річниці перемоги над нацизмом у Європі та Дня пам’яті і примирення.

Володимир Михайлович мав велику кількість нагород та відзнак. Орден «За мужність» 3-го ступеня, ювілейна медаль «20 років незалежності України», відзнака Президента України, ювілейна медаль «25 років незалежності України», літературна премія імені Євгена Маланюка у номінації «Література та публіцистика» за книгу споминів «На барикадах Кенгіра».

Свої 92 роки, непримиренний до ворогів української держави Володимир Караташ не залишався осторонь подій 2014 року. Він був на майдані, допомагав не тільки морально, а й матеріально. При цьому залишався вірний гаслові членів ОУН УПА: «Де б ти не був, будуй навколо себе Україну».

Попри поважні роки Володимир Михайлович мав гострий розум, критично мислив, активно зустрічався з молоддю, був тонким психологом та вродженим оратором.

Галерея зображень