85 роковини світлої пам’яті жертвам Голодомору 1932-1933 років

Незбагненними є глибини народної пам’яті про гірке минуле і пережите – болісне і глибоко трагічне, як на особистому рівні, так і у вселенському масштабі, що увірвалося в долю чи не кожної української родини на початку 1930-х. В пам’яті народній найскорботніші сторінки нашої національної історії у ХХ столітті – Голодомор 1932-1933 років, який світове співтовариство уже в столітті ХХІ визнало актом геноциду проти українського народу. Приречення мільйонів невинних людей на смерть від голоду є найжорстокішим рішенням існуючої тоді влади. Тоталітарний сталінський режим свідомо спланував і здійснив проти українського народу терор голодом:

  • в липні 1932 року влада ухвалила завідомо нереальні до виконання плани хлібозаготівель;
  • в серпні 1932 року було прийнято, так званий закон «про 5 колосків», за яким засуджували навіть дітей, які збирали колоски на вижатих ланах;
  • в листопаді 1932 року запроваджено натуральні штрафи, за якими вилучали всі їстівні припаси селян;
  • в грудні 1932 року примусово вивезли з колгоспів всі фонди, включаючи насіннєві.

Минуло 85 років від страшної пори Голодомору 1932-1933 років Голод охопив своїми нещадними обіймами всю територію нинішньої Кіровоградської області. Наш район також не обминула хвиля лихоліття. Лише за цей період в населених пунктах району померло 3292 людини, серед яких малолітні діти.

Голованівськ – 172                                 Наливайка - 266

Вербове – 47                                           Новосілка - 101

Грузька – 125                                         Маринопіль – 31

Ємилівка – 255                                       Перегонівка - 225

Журавлинка – 47                                   Полонисте - 258

Капітанка – 95                                      Табанове - 50

Крутеньке - 65                                     Люшнювате – 75

Красногірка – 192                                 Пушкове - 37

Манжурка – 37                                       Розділ - 64

Межирічка – 117                                    Розкішне – 68

Краснопілля – 32                                   Свірневе - 54

Клинове – 98                                         Олексіївка - 5

Лебединка – 35                                       Семидуби - 54

Лещівка – 36                                          Троянка - 167                                  

Молдовка – 110                                     Олександрівка - 81

Матвіївка – 40                                       Шепилове - 155

Надеждівка - 99                                   

На місцях поховань встановлено 31 пам’ятний знак (хрест) жертвам Голодомору 1932-1933 років.

Головним джерелом встановлення кількості жертв голодомору на території сучасної Кіровоградської області є акти записів смертей по сільських радах, статистичні, звітні документи радянських, партійних, каральних органів періоду 1932-1933 років, а також спогади тих, хто пережив страшний голод.

На даний час в районі проживає 898 людей поважного віку, які пережили трагедію і є її свідком. Неможливо спокійно слухати їх розповіді про трагічні події За кожною розповіддю сльози і молитви. У пам’яті народній зримо живуть світлі образи кожного з мучеників, невинно убієнних голодом, за кого ми возносимо свої заупокійні молитви до Господа.

(свідчення очевидців)

Костянтин Феодосійович Скоробрух, житель с.Капітанка, 1924 року народження:

  • Головою сільської ради на той час був Кожевников – чужа людина, тому й не боліла у нього душа за жителів села. Все вирощене у колгоспах (а їх тоді нараховувалося 6) здали державі, до того ж, від двору до двору ходили комсомольці і забирали навіть останню зернину чи картоплину. У селі Липовеньке ж сільську раду очолював місцевий чоловік і він порадив односельцям приховати рештки вирощеного врожаю у найпотаємніші місця. Коли голод почав господарювати у капітанських хатах, то мої односельчани у Липовенькому стали міняти речі домашнього вжитку на продукти. Мій дід був майстер на всі руки: тесля, коваль, тож ходив у Липовеньке на заробітки, якось із заробітку він ніс два бурячки і картоплину, але додому не дійшов – догнала його смерть на дорозі. Ось таким було життя у багатьох селян у ті страшні 1932-1933 роки.

Ганна Онуфріївна Ткачук, жителька села Межирічка, 1927 року народження:

  • Страшний то був час. З села вивезли все, що тільки можна було. Людям не стало що їсти. Почали вирізати худобу, домашню птицю, згодом не гребували й собаками, кішками, птахами, щурами. Почали вимирати цілими сім»ями. Хати опустіли, на вулицях лежали мертві, іноді поруч з ними лежали вже опухлі, але ще живі люди. Були випадки, коли люди божеволіли від нестерпного голоду. Вони уподібнювалися тваринам: споживали все, що повзало на землі, їли навіть власних дітей. Щоб вижити у моїй сім’ї їли лободу, верес, коріння лопуха, коржики, випечені з перетертих на борошно сухих листочків, пили чай, настояний на вишневих гіллячках. Коли достигав хліб на полях, то ми крали колоски, перетирали їх на долоні і їли. І такими вони були смачними, що з ніяким делікатесом не порівняти. Була я тоді п’ятирічною , але ті голодні роки мені добре запам’яталися. Ото зараз, буває забуду, що вчора робила, а події 1933 року закарбувалися в пам’яті назавжди.

Лідія Терентіївна Панченко, жителька села Красногірка, 1926 року народження:

  • Мама померла ще у 1929 році. Батько залишився з 5 дітьми, Можете уявити як ми бідували, коли активісти та комсомольці позабирали все до останньої зернини. А тут ще й до нашого родича Костя Панченка, прийшли з сільської управи, вигребли все збіжжя, сім’ю вигнали з хати, забрали дядька Костю додому він так більше й не повернувся. Змилувався батько над родичами і забрав їх до себе. То уже нас нараховувалося 11 осіб. Виживали як могли. Тато працював у Голованівському радгоспі і щоденно приносив по 200 грамів хліба і 2 кусочки цукру і все це порівну між нами ділив. Тітка варила баланду з коріння, різнотрав’я. Їли лободу, цвіт акації. І все ж, не пережили голодомор моя найменша сестричка, двоюрідний брат Антон і його мама.

1 вересня в Києві розпочалася Міжнародна акція «Запали свічку пам'яті», яка протягом 85-ти днів проходить у 85 куточках світу. Мета акції - об’єднати українців усього світу та іноземних громадян задля пам’яті про один з найбільших злочинів в історії людства ХХ століття. Публічний захід, який проводився щодня, в іншому місті, в іншій країні світу, завершиться у Києві, 24 листопада 2018 року, на День пам’яті жертв Голодомору

 Запрошуємо усіх небайдужих 24 листопада 2018 року о 16.00 запалити свічки у своїх оселях у пам’ять про жахливу трагедію українського народу.

Пошук

Збільшити шрифт
A- A A+