«Ми тільки чули кулеметні черги через різні проміжки: та-та-та, та-та... Два роки з дня в день я чув, і це стоїть у моїх вухах сьогодні. Під кінець над яром піднявся важкий, масний дим. Він ішов звідти тижнів три».
Анатолій Кузнєцов. «Бабин Яр»
«Євреїв все ведуть без кінця. Люди ховають їх, але німці їх знаходять і забирають. І до цього часу чути стрілянину в Бабиному Яру».
Ірина Хорошунова. «Перший рік війни»
27 січня у світі відзначається Міжнародний день пам’яті жертв Голокосту. Україна на державному рівні вшановує жертв трагедії з 2012 року. Генеральна асамблея ООН прийняла 1 листопада 2005 року Резолюцію № 60/7, у якій говориться, що «Голокост, який привів до знищення однієї третини євреїв і незліченної кількості представників інших національностей, буде завжди слугувати всім людям пересторогою про небезпеки, які приховують у собі ненависть, фанатизм, расизм та упередження…». Саме цей документ оголосив Днем пам’яті жертв Голокосту 27 січня. В цей день в 1945 році війська 1-го українського фронту увійшли до нацистського табору смерті Аушвіц. Цей табір став у сучасному світі символом нацистських злочинів.
Остаточне розв’язання єврейського питання
Голокост, Шоа – переслідування та масове винищення нацистами євреїв під час Другої світової війни. Жертв знищували лише за етнічну приналежність.
Нацистська расова політика базувалася на дискримінаційних заходах, що з часом переросли у масові страти. План «остаточного вирішення єврейського питання» зазнавав змін у процесі краху нацистського «бліцкрігу» в СРСР. Перспективи переселення євреїв у певну місцевість (на територію Польщі – район Кракова, на Мадагаскар чи за Уральські гори) з розгортанням подій Другої світової війни виявилися примарними. Нацисти вдалися до терору.
Голокост в Україні
Голокост євреїв на окупованій нацистами території СРСР відрізнявся від подібних заходів у Європі. Там євреїв заганяли в гетто, з часом могли відправити до місць масових знищень у газових камерах. На українських землях більшість єврейського населення загинуло від куль у протитанкових ямах. Їх викопали ще за радянської влади військовополонені, місцеве населення чи самі жертви.
«Акції зачисток» уперше проводилися айнзацгрупами на території окупованої Галичини. Протягом тижня внаслідок погромів, ініційованих нацистами, у Львові загинули 6000 євреїв. «Остаточне вирішення» призвело до знищення євреїв Галичини у таборах і гетто Тернополя, Дрогобича, Борислава, Сколе, Стрия та ін. міст. Загалом загинуло 610 000 євреїв.
На території Наддніпрянської України в 20-х числах липня айнзацкоманда 5 айнзацгрупи С розстріляла 1400 уманських євреїв.
Наприкінці серпня 1941 р. відбувся масовий розстріл німецькими військовими євреїв у м. Кам’янець-Подільський. На початок війни там мешкало 10 000 євреїв. У перші десять днів серпня 1941 року угорська влада депортувала близько 18 000 євреїв із Закарпаття в окуповану німцями Україну. Нацисти змусили їх іти маршем від Коломиї до Кам’янець-Подільського. 23 600переселенців разом із місцевими жителями були розстріляні протягом 4-х днів, від 26 до 29 серпня. Це вбивство стало взірцем для наступних злочинних акцій.
Євреї, які залишалися на території Закарпатської України, у травні 1944 р. були вивезені до концтабору Аушвіц. По прибуттю вони, у переважній більшості, загинули в газових камерах.
Бабин Яр
Масовою братською могилою і символом Голокосту в Україні став Бабин Яр. Масові розстріли тут розпочалися відразу після вступу нацистів до Києва. Від 27 вересня відбувалися щоденні масові розстріли євреїв – військовополонених і цивільних громадян. Їх пік припадає на 29 – 30 вересня, тривалість – щонайменше до кінця жовтня 1941 р. За цей час загинуло 33 771 осіб. До кінця вересня 1943 р. Бабин Яр продовжував залишатися місцем регулярних розстрілів і захоронень. Серед постраждалих – комуністи-підпільники, роми, душевнохворі, заручники, моряки Дніпровської флотилії, в’язні гестапо, українські націоналісти. Весною 1942 р. починає діяти Сирецький концтабір. Бабин Яр став останнім місцем і для його численних ув’язнених. Бабин Яр – некрополь для більше ніж 100 000 цивільних громадян та військовополонених.
Після зайняття Одеси румунські військові розстріляли 20 000 місцевих євреїв у відплатних акціях за вибухи. В кінці грудня 1941 р. біля Богданівки Одеської (нині – Миколаївської) області румуни знищили понад 40 000 євреїв. На українських землях, що увійшли в склад Трансністрії, румунська окупаційна влада створила протягом 1941 р. власні гетто і табори праці. У них загинули євреї з Бесарабії та Буковини. Загалом на цих землях румуни знищили близько 300 000 євреїв.
Страхітлива політика терору проти євреїв в окупованій Україні знищила їх як соціокультурну й етнорелігійну спільноту. Жертвами Голокосту стали понад 1,5 млн осіб.
Місця найбільших масових страт євреїв в Україні: Бабин Яр (Київ) – більше 100 000, Богданівка Одеської області – понад 40 000, Дрогобицький Яр (Харків) близько 20 000, Кам’янець-Подільський – 23 600, Дальник Одеської області – близько 18 000, урочище Сосонки біля Рівного – понад 17 000 жертв.

25 січня 2018 року голова районної державної адміністрації Голімбієвський Олег Дмитрович провів особистий прийом громадян.
На прийом до голови районної державної адміністрації звернулося двоє жителів району. Звернення стосувалися пенсійного забезпечення та отримання матеріальної допомоги на лікування.
Питання, порушені громадянами на особистому прийомі були уважно розглянуті головою райдержадміністрації, надано роз’яснювальні відповіді та консультативну допомогу.

Президент Петро Порошенко наголошує на необхідності доносити правду про події в Україні, щоб захистити світ від фейкових новин, які є частиною гібридної війни Росії не лише проти України, а проти всього вільного світу. Про це Президент сказав під час виступу на «Українському сніданку», який відбувається в рамках 48-го щорічного засідання Всесвітнього економічного форуму в Давосі.
«Дуже важливо доносити правду про події в Україні, щоб захистити світ від фейкових новин, які активно поширюються світом», - сказав Петро Порошенко та підкреслив, що такі новини є частиною гібридної війни Росії не лише проти України, а проти всього вільного світу.
Президент наголосив, що майданчик Давосу є гарною можливістю для спілкування, дискусій і обміну думками. Він зазначив, що вітає всіх, хто інвестує гроші, спроби та зусилля, щоб донести правду про Україну і важливість бути в Україні.
Глава держави зазначив, що за три роки в Україні було створено одну з найбільш ефективних армій континенту, якої до цього часу в країні не було.
Офіційне Інтернет-представництво Президента України

29 січня в Україні відзначають День пам’яті героїв Крут – саме у цей день 1918-го року поблизу залізничної станції Крути відбувся бій, що став одним із символів боротьби українського народу за свою свободу та незалежність.
17 грудня 1917-го року уряд радянської Росії надіслав ультиматум Українській Центральній Раді. Більшовики вимагали легалізувати в Україні свої військові загони та припинити їх роззброєння. Не дочекавшись відповіді, більшовицький уряд Леніна-Троцького оголосив війну УНР. 22 січня 1918-го року, з проголошенням Четвертим універсалом незалежності УНР, Україна опинилася у фактичному стані війни з Росією.
Молода українська держава перебувала у надзвичайно складному становищі. До січня 1918-го року кількість військ вірних УНР зменшилася до критичного рівня – 15 тисяч вояків по всій країні. За таких умов єдиною надією і опорою Центральної Ради залишилась патріотично налаштована студентська молодь Києва, яку і було залучено на захист столиці України.
Їх було триста – студенти Українського народного університету, Університету Святого Володимира та учні старших класів Української Кирило-Мефодіївської гімназії, які пліч-о-пліч з козаками «Вільного козацтва» виступили проте добре озброєного чотиритисячного загону більшовицької армії під командуванням генерала Муравйова. Пройшовши лише семиденну військову підготовку, юні українські патріоти без сумнівів і вагань вирушили до станції Крути, щоб зупинити комуністичну навалу, що стрімко насувалася на Київ. Ціною свого життя вони виконали бойовий наказ – на кілька днів зупинили ворога та віддалили захоплення Києва більшовиками. Згодом ця затримка ворога дала змогу українській делегації укласти Брест-Литовський мирний договір, що врятував молоду українську державність.
30 студентів з розвідувального загону, які потрапили до муравйовців в полон, були піддані жорстоким катуванням і згодом страчені. Більшовицькі кати заборонили місцевим селянам ховати тіла юнаків, залишивши їх на засніженому полі. Лише після звільнення столиці військами Української Народної Республіки загиблих героїв урочисто поховали на Аскольдовому цвинтарі у Києві. «Стримайте ж ваші сльози, які котяться: ці юнаки поклали свої голови за визволення Вітчизни, і Вітчизна збереже про них вдячну пам’ять на віки вічні», – сказав під час їх поховання Президент УНР Михайло Грушевський.
Ця героїчна й водночас трагічна подія ознаменувала початок нової епохи національного пробудження, усвідомлення права українців жити на власній землі та святого обов’язку – боронити її. «Понад все вони любили свій коханий край», – писав у своєму вірші «Пам’яті тридцяти» поет Павло Тичина. Символічно, що ця жертовна любов до Батьківщини зародилася в серцях молодих людей, найкращих представників українського студентства.
Україна пишається Героями Крут. Вічна їм слава!

Урядова програма "Доступні ліки", запроваджена у квітні минулого року, продовжує діяти і в 2018 році.
Жителі Голованівщині із серцево-судинними захворюваннями, бронхіальною астмою та діабетом ІІ типу продовжують отримувати необхідні ліки безкоштовно або із незначною доплатою (за відповідним рецептом лікаря в аптеках, що долучилися до програми).
Цього року розширено перелік медичних препаратів, що входять до програми – додано ще 10 торгових назв. Усього в переліку 200 препаратів, 32 з яких безкоштовні.
24 січня 2018 року розпочалося фінансування Урядової програми­ «Доступні ліки». На Голованівський район виділено кошти в сумі 799,100 грн., в тому числі щомісячно буде виділятися 66,600 грн. Всі бажаючи можуть звертатися до центральної районної лікарні за рецептом і отримувати ліки в аптеках.
Перелік аптечних закладів, які уклали угоди з розпорядниками бюджетних коштів, ­що використовують субвенцію за програмою­ «Доступні ліки»: Гайворонська філія ЦРА №26 ПАТ­Ліки Кіровоградщини ( вул. Суворова, 6, смт. Голованівськ; вул. Шкільна,1, с. Перегонівка; вул. Заводська, 2, смт. Побузьке), ТОВ Екофарм Україна (вул. Ринкова, 9, смт. Голованівськ), ТОВ Континент Клас А (вул. Соборна,88, смт. Голованівськ; вул. Пирогова,2в, смт. Побузьке), ТОВ «Катя» (вул. Соборна, 51, смт. Голованівськ; вул.Заводська,5,смт.Побузьке; вул.Пирогова,2, смт.Побузьке ).

Архівний відділ Голованівської райдержадміністрації повідомляє про те, що з 22 по 26 січня 2018 року з нагоди відзначення 100 – річчя подій Української революції 1917-1921 років в фойє районного Будинку культури архівний відділ презентує інформаційний стенд та історичний огляд тих подій для учнів навчальних закладів району.
Історія свідчить, що в 1917 році з падінням російського царату українські землі охопила національно-демократична революція, відкрився шлях до відродження Української держави.
17 березня 1917 року представниками інтелігенції створена Центральна Рада, головою якої був обраний відомий громадський діяч М.Грушевський.
20 листопада 1917 року виданий ІІІ Універсал Центральної Ради, яким проголошено Українську Народну Республіку.
22 січня 1918 року виданий ІУ Універсал Центральної ради, яким проголошено незалежність України.
30 січня 1018 року стався бій під станцією Крути, що став однією з найтрагічніших сторінок української визвольної боротьби і символом жертовності та ідеалізму чотирьохсот юних захисників української державності.
Проте захоплені соціалістичними та автономістськими ідеями українські керманичі припустилися грубих прорахунків у сфері державного та військового будівництва. Необхідність протистояти зовнішній агресії у поєднанні з низьким рівнем національної свідомості виявилися непосильним випробуванням для уряду Української Народної Республіки.
29 квітня 1918 року у Києві за активного сприяння Німеччини стався державний переворот, внаслідок якого генерала Павла Скоропадського було проголошено Гетьманом України. Підтриманий айстро-німецьким командуванням, Гетьманат став запорукою тимчасової суспільної стабілізації та досить успішної розбудови державності.
Унаслідок політики Гетьмана та його прихильників суттєво загострилися соціальні та національні суперечності, які у поєднанні з революційними подіями в Європі у другій половині 1918 року вилилися у масові страйки, селянські повстання та повалення гетьманської влади.
13 листопада 1918 року створено Директорію для керівництва повстанням проти гетьманського режиму П.Скоропадського. До складу директорії увійшли В Винниченко, С.Петлюра, Ф.Швець, А.Макаренко, О.Андрієвський. Організатри повстання прагнули відновлення Української Народної Республіки.
14 грудня 1918 року Гетьман П.Скоропадський зрікся влади, республіканські війська увійшли до Коєва. Владу в Україні перебрала на себе Директорія.
22 січня 1919 року проголошено Акт злуки УНР І ЗУНР. Універсалом Директорії Наддніпрянщину та західноукраїнські землі було об’єднано в одну державу. ЗУНР перейменована на Західну область УНР із власним урядом.

23 січня 2018 року  під головуванням  першого заступника  головиМ.Копієвського відбулося засідання комісії з питань планування та організації дорожнього руху.
На засіданні розглянуто питання про недопущення виникнення надзвичайних ситуацій, пов’язаних з ускладненням погодних умов у зимовий період 2018 року.  Акцентувалась увага на запобіганні випадкам переохолодження та  наданні допомоги  людям, у першу  чергу мало захищеним верствам населення, забезпечення сталої роботи важливих  об’єктів автомобільного і комунального транспорту, вжиття заходів щодо забезпечення безперебійної роботи систем життєзабезпечення населення.           Заслухано звіти спеціалізованої служби про стан виконання робіт по утриманню комунальних доріг та державної автодороги Благовіщенське - Миколаїв у січні  поточного року. Працює оперативний штаб для вжиття необхідних заходів з ліквідації наслідків негоди. Розроблені Плани взаємодії з протидії загрозам ускладнення  дорожнього руху в зимовий період 2018 року.
Відповідно до засідання прийнято протокольне рішення та доручено начальнику філії «Голованівський райавтодор» ДП «Кіровоградський облавтодор» забезпечити проїзну  можливість автошляхів районного, обласного  і державного значення на території  району та  забезпечити  посипковим матеріалом місця  підйомів, де можуть утворитися  затори.
Також доручено відділу економічного розвитку, торгівлі, інфраструктури та промисловості райдержадміністрації сформувати перелік автомобільних доріг, які будуть фінансувати за кошти субвенцій державного бюджету та направити Департаменту промисловості та інфраструктури облдержадміністрації.

Непрості умови нашого сьогодення та війна на Донбасі з окупантом показово довели, що командир зобов’язаний приймати відповідні рішення, які інколи суперечать вимогам чинного законодавства, але забезпечують виконання бойового завдання, збереження життя та здоров’я своїх підлеглих, що до речі є першим пріоритетом в арміях країн НАТО.
А ось вирішувати правий він чи ні, може не кожен. Адже треба розуміти ступінь відповідальності та правильність прийняття рішення по кожному індивідуально.  А виносити вирок людям в погонах, якщо вони порушили трактування закону потрібно професійно. Тому питання появи військового правосуддя сьогодні стоїть, як ніколи, гостро.
В усі часи, за будь-яких умов, обов’язком кожного командира, незалежно від військового звання і посади, є недопущення загибелі підлеглих. Кожна втрата в бойових умовах – це велике горе і непоправима втрата для рідних і близьких. Ми схиляємо голови перед всіма, хто загинув  під час захисту своєї Батьківщини. Вічна їм слава і пам'ять.
Якщо хто хоч раз в житті приймав не легкі рішення відправляючи своїх солдат в бій, зрозуміє як це не просто. Коли ти не знаєш, що задумав проти тебе ворог, коли проти тебе місцеве населення, а можливо і оточення, які здають ворогу тебе, і ти розумієш яка на тобі відповідальність за них, той зрозуміє, як не легко приймати рішення відправляючи солдат у бій.
Упередженість цивільних органів правосуддя проявляється в тому, щоб за всіляку ціну засудити когось з офіцерів з значним бойовим досвідом, а не довести ІСТИНУ. І тоді не зовсім, м’яко кажучи, зрозумілою є позиція військової прокуратури, яка повинна була б всебічно, професійно розібратись в даній справі, а не робити для себе показник, призначити винуватого та на цьому ще й пропіаритись. Все це є яскравим прикладом недосконалості юридичної системи, а з боку, підкреслюю - військової прокуратури застарілого «совкового» методу – будь якою ціною добитись показників та знайти «крайнього». 
        З реалій судових процесів над військовослужбовцями виходить, що всім тим, хто був проти відсічі росіянам в Криму, треба дати Героя України. Вони мали інформацію про ймовірну агресію Росії і прийняли правильне рішення        - здати півострів? Можна й комбата «Прикарпаття» нагородити. Він мав інформацію, що противник буде стріляти, тому втік з поля бою. Ну і так далі…А тих, хто приймав рішення, вступав в бій захищаючи свою Батьківщину - комбригів, комбатів, командирів рот та взводів - на лаву підсудних?
Наслідки такого засудження – невпевненість командирів різних ланок у прийняті рішень під час бою, не прийняття його, з оглядом на правовий колапс і відповідальність, а у більшості випадків це невиконання бойового завдання, ризик життям підлеглих і у більшості випадків мирних мешканців.
В умовах війни вважаю за необхідне і підтримую створення військового органу правосуддя, де виносити вирок будуть військові судді, або їх колегія, як це відбувається у багатьох країнах світу. І тоді цілком логічно і закономірно будуть судити не командира за прийняте і в той час необхідне рішення в умовах ведення бойових дій, а терористів-виконавців – хоча б заочно, активних «громадських» діячів, що нав’язують суспільну думку і здійснюють тиск на прийняття судових рішень та розповсюджують через мережу інтернет неперевірену і перекручену інформацію, яка підриває боєздатність Збройних Сил України, створює умови невпевненості  командного складу, зомбує свідомість і коливає рівень довіри українського народу до своїх захисників. 
Командувач військ оперативного 
командування «Південь»генерал-майор              О.В.  ВИШНІВСЬКИЙ

«Однині Українська Народна Республіка стає самостійною, ні від кого незалежною, вільною, суверенною державою українського народу…». 
«Однині воєдино зливаються століттями одірвані одна від одної частини єдиної України – Західно-Українська Народна Республіка… і Наддніпрянська Велика Україна. Здійснилися віковічні мрії, якими жили і за які вмирали кращі сини України. 
Однині є єдина незалежна Українська Народна Республіка». 
Ваша Святосте, ваші блаженства! 
Високоповажні панове дипломати! 
Шановні члени українського Парламенту і українського Уряду! 
Дорогі співвітчизники, громадяни України та українці всього світу! 
Слова, якими я розпочав свій виступ, виглядають як суцільний текст. Другий абзац органічно випливає з першого, а третій – логічний висновок з перших двох. А насправді це - витяги з різних документів. І між ними помістився цілий рік драматичних подій, які змінили Україну, змінили Європу і змінили весь світ. Це - фрази з Четвертого Універсалу Центральної Ради та з Акта Злуки. Акт урочисто виголосили 22 січня 1919 року на Софійському майдані. А Універсал ухвалили роком раніше. І в ці дні, разом із Днем Соборності, ми з вами відзначаємо сто років проголошення незалежності Української Народної Республіки.
Важко навіть уявити, наскільки стрімко мінялася тоді ситуація в Європі. Ще чотирнадцятого року дехто з провідних діячів майбутньої української революції значився серед активістів всеросійської спілки земств і міст, яка збирала кошти на допомогу війську Російської імперії. Після окупації нею Галичини міністр закордонних справ Росії Сергій Сазонов заявив про «чудову нагоду позбутися українського руху раз і назавжди»… Схоже, у них про це марять всі міністри закордонних справ.
Зараз нам здається, ніби наші предки зволікали з рішенням про незалежність. «Як так, - задаємося ми питанням, - що Центральна Рада державну самостійність задекларувала майже наприкінці свого існування?»… Виникає питання: «Чому аж Четвертим, а не Першим Універсалом?» - думаємо ми. Насправді, раніше за Україну незалежність при розпаді імперій проголосила лише Фінляндія. Країни Балтії, Центральної Європи та Балкан зробили це вже пізніше за нас. Тільки от вони втримали цю незалежність, а ми – ні! І насамперед про те, чому так сталося, нам і слід сьогодні з вами замислитися.
«І було би помилкою, - ще раз нагадаю слова відомого історика Івана Лисяка-Рудницького, - говорити про поразку української революції. Вона не досягла своєї остаточної мети, але внутрішньо переродила суспільство України…». На фундаменті тієї революції розвивалося «і дальше українське життя».
І можу сказати, що без Четвертого Універсалу не було і би Акта проголошення незалежності. Якби наші славні предки далекого 1918 року не посіяли зерна ідеї незалежності, вона б ніколи не розрослася до майже одностайної підтримки на референдумі 1991-го року.Символічно, що прапор, герб, гімн, гривню, певною мірою єдиний стандарт літературної державної мови ми прийняли у спадок з тих часів. Рівно як і академію наук і національний архів, україномовні школи та університети. І незалежну від Москви Українську Православну Помісну Церкву.
Четвертий Універсал та Акт злуки належать до числа найважливіших документів національно-визвольних змагань. Повертатися у своїх виступах до тих подій мені випадало вже неодноразово. І я про них говорив і в Київському національному університеті імені Шевченка – у лекції, присвяченій сто п’ятдесятій річниці від дня народження Михайла Грушевського. І у виступі з нагоди сторіччя Центральної Ради; і в соту річницю проголошення УНР; і на прийнятті на честь століття української дипломатичної служби; і у привітанні зі сторіччям проведення Першого Курултаю кримськотатарського народу.
Днями відзначимо соті роковини подвигу Героїв Крут, не за горами - сто років Соборності, інші важливі і пам’ятні дати тієї доби.
Скажіть мені, а для чого така увага до історії?
Дозвольте пояснити. Я не збираюся ставати професором історії. І абсолютно не маю наміру диктувати історикам бачення тих давніх подій. Я не хочу категорично давати персональних оцінок політичним діячам того часу. В надзвичайно складних обставинах вони приймали епохальні рішення і припускалися важких помилок. За все це вони і славу розділяють одну на всіх, і відповідальність несуть спільну. А наш з вами обов’язок – зробити правильні висновки з уроків історії.
Минулого року «Спогадами» Павла Скоропадського я був настільки вражений, що наполегливо радив прочитати її всім політикам, урядовцям, депутатам. Мені ж на день народження подарували контрпропагандистську брошуру Симона Петлюри, яка має символічну назву «Московська воша». Вона, хочу наголосити, зовсім не ксенофобська, бо є в ній і самокритичний розділ «Свої гниди».
Думаю, повчально було би погортати ще й Махна. Єдина, напевно, постать в історії, яка, як твердять деякі вчені, на власних грошах друкувала офіційний дозвіл їх, ці гроші, фальшувати. Руйнівний феномен Отаманщини слід аналізувати, - тим більше, що охочі її реанімувати є і зараз, в ці часи деякі популісти.
Грушевський, Скоропадський, Винниченко, Петлюра… Історик, генерал, письменник, публіцист, яких доля висунула на роль батьків-засновників сучасної нації. І у кожного з них – своя правда. Історія не знає умовного способу, але в чому я певний, так це в тому, що, якби всі ці беззаперечно видатні постаті спрацювали як одна команда, Україна не втратила би незалежності. В чому переконався зараз, під час відвідання музею Києва, де є виставка історичних документів, які демонструють рішення, які приймалися в ті часи. Впевнений в тому, що якби всі ці особистості, беззаперечно видатні постаті, працювали як одна команда. Україна б не втратила своєї незалежності. Я в цьому впевнений напевно.
Ubi соnсоrdia ibi victoria. Де злагода, там перемога. І ця мудрість, закарбована у крилатому латинському вислові, відтак була відома ще в давньоримські часи. І це саме те, що наші предки недооцінили сто років тому.
Головне, що не дало тоді постати українській незалежній державі – брак внутрішньої єдності, політичні чвари, анархія.
Комуністично-більшовицька демагогія – те, що тепер називається популізмом, - замість того, щоб консолідувати нас в єдину націю, розпалювала класову та соціальну ненависть між різними верствами суспільства.
Фантазії про безбуржуазність української нації; неповага до права власності; право сили, а не сила права, брак компетентності та управлінського досвіду; перевага ідеологів над технократами – все це аж ніяк не сприяло українському державному будівництву. Калейдоскопічні зміни урядів, змови і постійні заколоти не залишали шансів на успіх нашої справи. За чотири роки влада в Києві змінилася, уявіть собі, за чотири роки - понад десять разів – поки врешті-решт не дісталася Кремлю на цілих сімдесят один рік.
Через брак міжнародної підтримки Україна в ті часи залишилася сам-на-сам з агресором. Власного ж боєздатного війська створити так і не встигли, бо надто пізно втямили, наскільки Україні потрібно військо. Парадокс: але в дні ухвалення Четвертого Універсалу більшовики вже наступали на Київ, лічені дні залишалося жити героям Крут, і навіть це не завадило авторам документа закарбувати на папері свою ідею  «розпустити армію зовсім».
В ті роки ще не існувало такого терміну як "фейкові новини", але відповідною технологією російська влада володіла вже тоді. Колишній Голова Уряду Ісаак Мазепа писав, що більшовики мали-таки рацію, коли згодом хвалилися, що Україну вони опанували не так збройною силою, як "силою своєї пропаганди серед дезорієнтованих українських мас". То ж хіба для нас тепер не важливо знайти спосіб, як протидіяти поширенню  російських фейків в українському інформпросторі?! Іноді їх не без задоволення тиражує наша опозиція. Час від часу на них клюють навіть ті  медіа, які позиціонують себе як глибоко українські, патріотичні та європейські. 
Відповідь на запитання, як боротися з російською пропагандою, яка підриває суверенітет та демократію у всьому світі, зараз це вже визнано, шукають на рівні Євросоюзу та його окремих членів. Ми координуємо наші зусилля зовні з нашими партнерами, а всередині країни я розраховую на саморегуляцію та пропозиції з боку української медіа-спільноти.
Ми засвоїли уроки. Ми усвідомили помилки. Ми не допустимо їх повторення. Я переконаний, нам вистачить розуму і сил, щоби політичну боротьбу всередині країни утримувати в межах європейських стандартів стосунків влади та опозиції. Це потрібно для того,  щоби ворог не зміг підірвати нас із середини; щоби п'ята колона не підняла голови; щоби отаманщина не руйнувала основ державності і демократії.
Я хочу наголосити, ми не будемо виконувати пункту Четвертого Універсалу про розпуск війська. Я хочу наголосити, що Україна вже готова дати жорстку військову відсіч агресорові в разі його спроб піти у наступ.
У боротьбі з агресором ми відчуваємо потужну підтримку наших міжнародних партнерів. І це – принципова позитивна відмінність сьогоднішньої ситуації від тієї, що існувала сто років тому.  
Напередодні Дня Соборності Верховна Рада ухвалила надзвичайно важливий Закон «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях».  Мою президентську стратегію, мої пропозиції щодо реінтеграції окупованих територій України.
Я дуже дякую за це Верховній Раді, Вам, пане Голово.  І для мене дуже важливо було, що закон набрав майже конституційну більшість голосів. У фінальному голосуванні його підтримали навіть ті політичні сили, які за день до цього його дуже гостро критикували, критикували і президентський проект, і кінцеву версію. Наголошували і відмовлялися голосувати в першому читанні.
Я думаю, що це стало важливим прикладом відповідальної консолідації владних та опозиційних політичних сил у питанні, що стосується нашого спільного національного інтересу. Де не може бути компромісів – у питаннях суверенітету, територіальної цілісності, незалежності нашої держави. Це – приклад, коли міркування міжпартійної боротьби принесено в жертву загальнодержавній справі.
Агресору не подобається, коли його називають агресором. Окупанту неприємно, коли на окупацію кажуть окупація. На злодії шапка горить, і він хоче уникнути міжнародної відповідальності за свої злочини. Рефлексія Москви зайвий раз переконує, що ми прийняли правильний Закон. І хочу чітко заявити – я підпишу його, щойно він надійде з українського Парламенту.
Цей Закон фіксує право України на самооборону відповідно до статті 51 Статуту ООН і деталізує механізм його реалізації. Але, водночас, він підтверджує пріоритетність мирного, політико-дипломатичного врегулювання. Хочу наголосити окремо, ані дух, ані буква цього Закону не суперечать Мінським домовленостям, як це хоче представити Москва. На відміну від Росії, яка шукає будь-який привід, аби їх не виконувати, Україна неухильно дотримується і буде дотримуватися своїх міжнародних зобов’язань. Я адресую це до дипломатів, присутніх в цьому залі, дуже прошу передати цей меседж у свої столиці.
Для нас же ухвалений закон цінний насамперед тим, що він є по суті технологією повернення окупованих територій під суверенітет України. Радісне свято Дня Соборності буде для українців із гірким присмаком доти, доки чобіт російського окупанта топче українську суверенну землю Криму та Севастополя, Донеччини та Луганщини.
Досвід визвольних змагань 1917-1921 років має ще один важливий для нас вимір. Він вчить, що соціально-економічні проблеми слід вирішувати вчасно та ефективно. На сто відсотків незворотною наша незалежність стане тоді, коли ми доведемо усьому світові, а насамперед самим собі, що ми стали успішною країною успішних людей.
Переживши найболючіший шок, який спричинили війна та економічна агресія з боку Росії, ми повертаємося на шлях відновлення й розвитку.
Маємо подолати зовнішню агресію, розбудувати європейську Україну, і передати її в надійні руки наших дітей та онуків.
Це – наша місія, і вона абсолютно реальна і можлива.
Вітаю всіх із Днем Соборності і сотою річницею проголошення державної самостійності УНР!
Особлива подяка – нашим воїнам, які на фронті захищають соборну Україну.
Особливі вітання – громадянам України, які живуть зараз в умовах російської окупації. Кожен день розлуки, яким би важким він не був, все таки наближає нас до неминучого воз’єднання.
Слава нашій Вітчизні – єдиній, соборній, неподільній! 
Слава Україні!

22 січня 2018 року в сесійній залі Голованівської районної ради відбулося урочисте зібрання з нагоди відзначення Дня Соборності України за участі керівництва району, працівниківрайдержадміністрації, районної ради,представників громадських організацій, учнів 9-11 класів опорної школи НВК «Голованівська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів ім.Т.Г.Шевченка», голів  шкільних парламентів та членів євро клубу БДЮТу «Нове покоління».
Учасникам заходу було презентовано книжково-документальну виставку «Соборність рідної землі». Презентацію проводила бібліограф Голованівської районної бібліотеки для дорослих С.Каземірська.
Присутні переглянули відеоролик про Соборність України.
Районний парламент дітей «Лідер» та євро клуб «Нове покоління» тісно і ефективно співпрацюють у реалізації різних проектів, які проходять в масштабах нашого району та за його межами. Вони презентували всім присутнім звіт про свою роботу, а саме: про проведення різноманітних акцій, про волонтерську роботу, показали відео презентацію та роздали присутнім брошури «День Соборності в Україні та в світі».
Для юнаків та дівчат було проведено тест експрес – опитування «Прагнемо змінити» та «Погляд у майбутнє», за аналізом якого було видно, що хоче змінити молодь у своєму районі та Україні та про що мріє.
До присутніх з вітальною промовою звернулася заступник голови Голованівської районної державної адміністрації О. Бугаєнко. 
Учасники заходу переглянули відеоролик «Україна єдина», взяли участь у інтерактивній грі «Клубок» та протягнули «ланцюг єднання» між усіма присутніми.
По завершенню заходу керівництво району та представники учнівської молоді поклали квіти до пам’ятника Т.Г. Шевченка.