Тиждень Відкритого Уряду 2025

ТижденьВідкритого Уряду 2025 відбуватиметься з 19 по 23 травня. Цещорічнийзахід, організований за ініціативоюміжнародноїІніціативи "Партнерство "Відкритий Уряд" (OpenGovernmentPartnership, OGP)". Його мета – підвищитирівеньвідкритості державного управління, розвинутидемократію та налагодитиспівпрацюміжвладою і громадськістю.

Протягомтижняпередбачаєтьсяорганізаціяпублічнихзаходів з питань:

відкритості та прозоростідіяльностіорганіввиконавчоївлади та органівмісцевогосамоврядування, сприяння розвитку громадянськогосуспільства, громадськоїучасті та посиленняспівпраці з громадськістю, громадянськоїосвіти

доступу до публічноїінформації та відкритихданих, підзвітності, електронноговрядування та діджиталізації, запобіганнякорупції, гендерноїрівності та інклюзії, зміниклімату та захистунавколишньогосередовища, прозоростібюджетів, доступу до правосуддя, свободимедіатощо;

виконаннязавдань плану дійізвпровадженняІніціативи “Партнерство “Відкритий Уряд” у 2023–2025 роках (розпорядження КМУ від 17.11.2023 р. № 1049)

пропозицій, якіможутьувійти до нового плану дійізвпровадженняІніціативи “Партнерство “Відкритий Уряд” у 2026–2027 роках. 

Ініціюватитакі заходи можуть як органидержавноївладичимісцевогосамоврядування, так і заінтересованіінститутигромадянськогосуспільства, міжнародніорганізації, навчальнізаклади та іншіорганізації. 

Запрошуємодолучатися до організаціїпублічнихзаходів!

18 травня — Дня пам’яті жертв геноциду кримськотатарського народу

18 травня 1944 року радянський тоталітарний режим здійснив один з найбільших злочинів у своїй історії – примусову масову депортацію усього кримськотатарського народу з його історичної батьківщини – Криму. За особистим наказом Сталіна було ухвалено рішення здійснити етнічну чистку і знищити кримських татар як корінний народ та національну спільноту для остаточної колонізації півострова. Більшістю жертв стали жінки, діти та люди похилого віку — оскільки тисячі кримськотатарських чоловіків перебували на фронтах Другої світової війни у складі Червоної армії.

На світанку 18 травня по всьому Криму одночасно розпочалася масштабна операція НКВС. Озброєні силовики вдиралися до домівок кримських татар і під загрозою зброї змушували зібратися за 10–20 хвилин для примусового виселення.

Вже о 8 годині ранку 18 травня 90 тисяч кримських татар було завантажено у 25 товарних потягів. До кінця 19 травня депортація охопила понад 165 тисяч осіб, а 20 травня влада відзвітувала в Москву про «повне очищення» Криму.

Загалом було депортовано 47 885 родин — 193 865 осіб, у тому числі понад 92 тисячі дітей до 16 років. Основними місцями заслання стали Центральна Азія, а саме Узбецька РСР (понад 151 тисяча осіб) та Казахська РСР (4,286), а також різні регіони РРФСР: Марійська АРСР, Молотовська, Свердловська, Кемеровська, Горьківська, Ярославська, Івановська області,. 

Кримських татар депортували в переповнених товарних вагонах, без доступу до їжі, питної води, медичної допомоги. Дорога до місць примусового поселення у віддалених регіонах СРСР тривала 2–3 тижні. Уже під час транспортування, за різними оцінками, загинуло від 7 до 8 тисяч осіб — через спрагу, хвороби, виснаження та нелюдські умови.

Після прибуття на місця заслання — важка примусова праця, голод, антисанітарія, поширення епідемій, повна соціальна ізоляція. Кримськотатарський народ був розміщений у спеціально створених ізольованих населених пунктах — так званих «спецпоселеннях», які фактично стали радянськими резерваціями. У них діяв жорсткий режим контролю: обов’язкова реєстрація в спецкомендатурах, сувора заборона залишати межі поселень, постійний нагляд з боку репресивних органів.

Статус «спецпереселенців» означав довічну дискримінацію та обмеження в базових правах — на свободу пересування, освіту, медичну допомогу, працю за фахом. 

За спробу залишити межі резервації загрожував арешт, а повторне порушення — до 20 років каторжних робіт. Окремо репресій зазнали кримськотатарські солдати та офіцери Червоної армії. Після завершення Другої світової війни майже 9 тисяч із них були депортовані до спецпоселень чи трудових таборів — разом із рештою народу. Їх не врятували ні військові заслуги, ні особистий героїзм на фронті. 

За офіційними даними, тільки в перші місяці вигнання – з травня по листопад 1944 року від хвороб і виснаження в Узбекистані померло 10105 спецпереселенців з Криму, тобто близько 7% від числа прибулих. Протягом 1944–1956 рр. через надсмертність, спричинену депортацією, та умовами перебування у спецпоселеннях, загинуло 49 200 осіб. На перші чотири роки перебування у вигнанні припадає 65.9 % загальної кількості загиблих. Згідно з переписом Національного руху кримськотатарського народу, за перші роки депортації померло 46,2% народу.

Після вигнання радянський режим знищував усе, що нагадувало про кримських татар у Криму, зокрема, була ліквідована й замінена областю Кримська АРСР. Топоніми з кримськотатарськими назвами були русифіковані. Мечеті зруйновані або перетворені на господарські будівлі. До Криму масово переселялися вихідці з інших радянських республік, яких заселяли в будинки депортованих.

Після смерті Сталіна та ХХ з’їзду КПРС кримські татари не отримали дозвіл на повернення на власну батьківщину – в Крим. Фактично, їхнє вигнання стало безстроковим. Завдяки громадському тиску радянська влада в листопаді 1989 року скасувала заборону на проживання кримських татар у Криму.

Відразу після отримання можливості розпочався самоорганізований процес масового повернення. Уже наприкінці 1980-х та особливо в 1990–1991 роках тисячі сімей вирушили назад до Криму. Сучасна політика Російської Федерації в окупованому Криму є безпосереднім продовженням геноцидної практики, започаткованої ще в радянський період. Після окупації півострова у 2014 році російська окупаційна адміністрація розгорнула системну кампанію тиску, переслідувань і витіснення кримськотатарської громади, яка стала одним із головних осередків ненасильницького спротиву окупації. Від самого початку дії окупаційного режиму були спрямовані на придушення ідентичності, культури, політичного самовираження та самоорганізації корінного народу України в Криму.

Тисячі кримських татар знову змушені залишати Крим через атмосферу страху, постійні обшуки, політичні переслідування та воєнний призов. Ця політика «повзучої» або «гібридної» депортації переслідує ту саму мету: знищити присутність кримськотатарського народу у Криму та утвердити штучний образ «російського» півострова.

12 листопада 2015 року Верховна Рада України офіційно визнала депортацію кримських татар актом геноциду, а 18 травня встановила Днем пам’яті жертв цього злочину. Україна засудила політику радянського тоталітарного режиму Відповідні рішення ухвалили парламенти Латвії та Литви (2019), Канади (2022), Польщі, Естонії та Чехії (2024).

Ми говоримо правду про злочини тоталітарного режиму, протидіємо спробам переписати історію Криму. Лише деокупація Криму, відновлення українського суверенітету і гарантії прав корінного народу зможуть забезпечити кримським татарам, українцям та іншим громадянам України можливість вільно жити, розвиватися і творити на своїй землі.

ДЕНЬ ПАМЯТІ ЖЕРТВ ПОЛІТИЧНИХ РЕПРЕСІЙ

Щороку, третьої неділі травня, в Україні вшановують пам’ять мільйонів загублених життів, бездушно знищених радянським тоталітарним режимом. Пам’ятна дата встановлена Указом Президента від 21 травня 2007 року з метою вшанування пам’яті жертв політичних репресій комуністичного режиму.

Упродовж десятків років радянська влада ретельно приховувала сліди своїх злочинів: на місцях поховань зводилися режимні об’єкти КДБ, землю заливали бетоном, місцевість розрівнювали бульдозерами й висаджували дерева.

Кількість жертв політичних репресій в Україні не піддається підрахунку – це неймовірні цифри. Деякі фахівці вважають, що за період від початку 20-х і до кінця 80-х років ХХ століття, тобто за час правління більшовицько-комуністичного режиму, в Україні було заарештовано майже півтора мільйона осіб (із них понад 50% – українці). Величезну кількість із них розстріляли, всі інші пройшли тюрми, заслання, вислання (майже три мільйони українців), каторгу, табори, примусово побували в психіатричних закладах. Терор і репресії вразили майже всі верстви українського населення: науковців, політиків, військових, священників, представників культури, селянство. Особливо тяжкою і болісною спадщиною минулого стали масові репресії, які чинились сталінським режимом та його прибічниками в Україні у 1930-х роках. Приміром, в Україні в 1937–1938 роках було засуджено 198 918 осіб, з яких близько двох третин – до розстрілу. Решту було відправлено до в’язниць та таборів. По всій Україні розкидані місця масових поховань людей, позбавлених свободи, гідності, майна, замордованих та безвинно страчених: Биківнянська трагедія, П’ятихатки у Харкові, Рутченкове поле у Донецьку, Дем’янів лаз на Прикарпатті, Суча балка на Луганщині, урочище Триби на Полтавщині, Халявин біля Чернігова. Такі ж братські могили є й у Вінниці, Умані, Житомирі, Бердичеві, Львові, Запоріжжі, Одесі та багатьох інших містах.

Після широкомасштабного вторгнення Росії терор і політичні переслідування стали моторошною реальністю для величезної кількості українців, чиї міста і села окупували війська агресора. Катування, розстріли невинних без суду і слідства, насильницькі депортації, фільтраційні табори, масові переслідування з політичних мотивів – здавалося, що все це з падінням радянської системи назавжди залишилось в історії. Але ідеологічні спадкоємці СРСР у путінській Росії знову принесли на українську землю масові політичні репресії. З огляду на все, що ми знаємо про Бучу, Ірпінь, Гостомель, Маріуполь Херсон, День пам’яті жертв політичних репресій набуває для нас нового значення. Ціною надзусиль і багатьох життів Україна бореться не тільки за те, щоб звільнити свою землю від російських окупантів та відновити свій суверенітет. Вона бореться за те, щоб сталінські методи Великого терору не були інструментом політики у XXI столітті.

Про ці та інші злочини радянського тоталітарного режиму треба пам’ятати завжди. Жива пам’ять дає наснагу боротися, щоб радянський режим був засуджений усім світом на рівні з нацизмом. Боротися за світ без тоталітаризму.